На головну  Карта сайту           Війти   

Конотопський інформаційно-історичний портал
 
Головна → Історія → Роки Великої Вітчизняної
Роки Великої Вітчизняної

Віроломний напад фашистської Німеччини на Радянський Союз перервав мирну творчу працю радянських людей. На боротьбу з загарбниками разом з усім народом країни піднялись і трудящі Конотопщини.

Уже в перші дні війни тисячі жителів міста і району пішли на фронт. А ті, що залишились, будували оборонні укріплення, виробляли продукцію для 4 роти, забезпечували швидкісне формування і просування поїздів, безвідчепний ремонт вагонів.

З початку мобілізації і до окупації району /23 червня — вересень 1941 р./ до діючої армії було призвано 16818 чоловік, в тому числі по місту — 6618. Серед призваних налічувалось: українців -13482; росіян -2915; представників інших національностей — 421. За освітою: вища — 455; середня -2710; неповна середня — 6346; початкова — 7307. Пішли на фронт добровольцями 584 чол., в тому числі в м. Конотопі — 63.

За період з 23 червня 1941 р. по вересень 1941-го на спорудження укріплень було направлено 10283 жителі міста і району, у народне ополчення — 486. Сформовано 5 винищувальних батальйонів, куди входило 305 бійців.

Після визволення району від німецько-фашистської окупації на фронти Великої Вітчизняної війни було мобілізовано ще 14244 чол., в тому числі по місту — 5764 чол. За національністю: українців — 11646; росіян — 2294; інших - 304. За освітою: вища — 199; середня — 2025; неповна середня — 6120; початкова -5900. Разом з чоловіками захищали Батьківщину 205 жінок, в т.ч. 19 партизанок і підпільниць.

У боях на фронтах Великої Вітчизняної війни брали участь понад 31 тисяча жителів міста і району.

Під час війни в місті і районі діяло 49 госпіталів для прийому поранених: в 1941 р. — 16, в 1943 р. — 15, в 1944 р. — 15, в 1945р.-З,

Бойові дії на території району велися з 6 по 18 вересня 1941 р. і з 3 по 11 вересня 1943р.

У бойових діях у вересні 1941 р. брали участь 3-й повітрянодесантний корпус, 293-я, 227-а стрілецькі дивізії, зведена група у складі 791-го стрілецького полку 295-ї стрілецької „ дивізії та 1042-го стрілецького полку, що входили до 40-ї армії Південно-Західного фронту.

Оборона по південному березі р. Сейм почала створюватись 3 вересня, коли німецько-фашистські війська уже вели бої за м. Кролевець. Цього дня 40-й армії був підпорядкований 3-й повітрянодесантний корпус, який зайняв рубіж с. Хижки -с. Мутин — с. Лисогубівка із завданням утримати переправи через р. Сейм. 5 вересня 293-я стрілецька дивізія /400 чол./ відійшла на південний берег Сейму і зайняла оборону в районі с. Вовчик. Зведена група тримала оборону біля х. Таранського. В районі сіл Соснівка, Полівка, Шаповалівка заверталось зосередження 227-ї стрілецької дивізії.

Форсування р. Сейм противник розпочав 6 вересня; В 6.00 у районі с. Камінь 6 човнів з солдатами рушили до південного берега річки, але 3 з них були знищені вогнем, інші / повернули назад. В 10.40 противник зробив спробу форсувати р. Сейм в цьому ж місці вже на 16 човнах, з яких вогнем оборони було знищено 13. Відбиті були спроби противника форсувати р. Сейм біля с. Озаричі і залізничного мосту. де 7 вересня біля с. Мельня, де оборонявся 1042-й стрілецький полк, противнику вдалося переправитись на південний берег річки, захопити х. Таранський і продовжувати наступ на с. Полівку.

Зранку 8 вересня 5-а повітрянодесантна бригада з 4-м батальйонам 212-ї бригади перейшла в наступ. На шосту годину їм вдалося вибити противника з х. Таранського і відтіснити його до берега річки. Але розвинути успіх не вдалося. Противник переправив на південний берег додатково значні сили піхоти з 40 танками і в 13.15 знову зайняв х. Таранський, продовжуючи відтісняти на південь підрозділи 5-ї повітрянодесантної бригади і 1042-го стрілецького полку. В бій вступила 227-а., стрілецька дивізія, якій був підпорядкований 1042-й стрілецький; полк.. З настанням темряви їм вдалося затримати противника на рубежі північно-західна околиця с. Вирівка — висоти на захід від с. Попівка.

9 вересня противник зайняв м. Конотоп. Цього ж дня в, районі с. Мельня на південний берег р. Сейм переправилось до 150 ворожих танків. 10 вересня противник прорвав фронт на дільниці м. Конотоп — с. Красне і великими силами повів наступ в напрямі на м. Ромни. 227-а стрілецька дивізія з 1042-м стрілецьким полком відійшла на рубіж с. Новоселівка — с. Совинка.

11 вересня противник форсував р. Сейм у районі м. Путивль, 15-го зайняв с. Буринь, відтіснивши загін особливого призначення Харківського військового округу і 293-ю стрілецьку дивізію на рубіж с. Михайлівка — с. Вікторинівка /Буринський район/, 227-а- стрілецька дивізія відійшла на рубіж сіл Дубинка — Діброва — Тернівка, внаслідок чого 3-й повітрянодесантний корпус опинився в оточенні в районі сіл Анютине, Гвинтове, Мутин. З великими втратами 19 вересня йому вдалося пробитись із оточення через села Грузьке, Попова Слобода в район с. Дяківка. На цей час межі району залишила і 227-а стрілецька Дивізія.

В окупації район перебував з 18 вересня 1941 р. по 11 ве-ї ресня 1943 р. Але і в тяжкі часи окупації боротьба з ворогом на території району не припинялась.

З кінця серпня 1941 р. розгорнув бойову діяльність Конотопський загін під командуванням голови райвиконкому Ф.Є. Канавця, якого після поранення замінив В.П. Кочемазов.

Пізніше Конотопський загін приєднався до Путивльського загону С.А. Ковпака, а потім увійшов до складу Сумського партизанського з'єднання. На початку червня 1942 року диверсійні групи загону на залізничній лінії Конотоп-Ворожба пустили під укіс три ешелони противника з живою силою І технікою., підірвали мости через ріки Сейм і Клевень.

11 листопада 1942 р. загін одержав назву "Смерть фашизму" і увійшов в оперативну групу Я.І. Мельника, а взимку 1943 р. — до з'єднання М.І.Наумова. У складі цього з'єднання Конотопський загін брав участь у рейді на Правобережну Україну. Під час рейду в Кіровоградській області загинув командир загону В.П. Кочемазов.

У Конотопі діяли підпільна група під керівництвом комсомолок Інни Сохіної і Віри Долбіної /19 чоловік/, комсомольсько-молодіжна група /керівник Л.В. Андреєв, 9 чоловік/ і група П.М.Глущенка, до складу якої входили його дружина Євдокія Миколаївна та дочка Надія.

У селищі Дубов'язівка діяв підпільний райком ЛКСМ України під керівництвом секретаря П.Л.Навального. Підпільні осередки були в селах району — Новомутині /С.О.Приймак/, Озаричах /Г.К.Стрельченко/, Бочечках /Г.П.Мошенко/. Вони друкували і розповсюджували листівки і зведення Радінформбюро, збирали для партизанів зброю, а розвідниці Сохініна і Долбіна добували та передавали партизанам дані про рух ешелонів ворога через ст. Конотоп.

Дії партизанів і підпільників активно підтримували жителі міста і району. Багато з них, незважаючи на смертельну небезпеку, переховували радянських воїнів, що виходили з оточенню, допомагали військовополоненим, лікували їх, а потім, переправляли до партизанів. Так, Л.Ф.Приходько і В.І.Колесникова вилікували після поранення і відправили до партизанського загону С.А.Ковпака радянського офіцера Д.І.Бакрадзе, який згодом став Героєм Радянського Союзу.

Сім'я О.І. Тхора дала притулок, вилікувала командира батальйону Л.Г. Басанця, допомогла йому переправитись через і лінію фронту. Будинок лісника Ф..М. Мошенка в Бочечках був і явочною квартирою і місцем переправи військовополонених і місцевих жителів до партизанського загону. Сім'я П. Ф. Патруля з села Новомутин постачала продовольством партизанів, збирала для них дані про сили ворога.

Бої за визволення району почались 3 вересня 1943 року, В них взяли участь 70-а гвардійська, 226-а, 132-а, 141-а, 143-я, 280-а стрілецькі дивізії, 248-а окрема курсантська стрілецька та 108-а танкова бригади, 1-а гвардійська артилерійська дивізія прориву, 65-й гвардійський мінометний полк, 2-а винищувально-протитанкова бригада 60-ї армії Центрального фронту.

З вересня частини 226-ї стрілецької дивізії, долаючи сильний вогневий опір і відбиваючи контратаки противника, форсували р. Сейм, захопивши при цьому переправи біля сіп Хижки і Мутин. Цього ж дня 70-агвардійська стрілецька дивізія визволила с. Мельню, а 248-а окрема курсантська стрілецька бригада — с. Духанівку.

Розвиваючи наступ, війська армії 5 вересня зайняли х. Лисогубівський, села Озаричі, Жолдаки /132-а дивізія/, Вовчик /280-а/, Бочечки /143-я/, Козацьке /226-а/, 6 вересня — вийшли на рубіж сіл Тулушка /132-а/, Шаповалівка, Підлипне /280-а/, Коханівка /143-я/, Сім’янівка, Дубов’язівка, Рокитне /226-а/. Цього ж дня 132-а і 280-а стрілецькі дивізії у взаємодії з 141 -ю і 143-ю дивізіями стрімкою атакою в 14.30 оволоділи містом Конотоп. 9 вересня 143-я дивізія досягла рубежу селища радгоспу "Паризька Комуна" — с. Соснівка, 226-а — с. Шевченкове — с. Карабутове, 248-а окрема бригада — х. Андріївка, с. Пекарі. 11 вересня з визволенням сіл Малий і Великий Самбір бої на території району завершились.

У боях за визволення Конотопського району радянські воїни виявили високу мужність і героїзм.

В бою біля села Великий Самбір гітлерівці оточили безіменну висоту, на якій закріпились командир батареї лейтенант М.Д. Фоменко, парторг І.М.Головін і навідник М.П.Блинов. Своєю гарматою вони чинили ворогу шалений опір.

Фашисти силою двох рот при підтримці двох танків пішли в контратаку. Але мужні воїни не розгубились і прийняли нерівний бій. Коли закінчились снаряди, бійці продовжували відбивати фашистські атаки гранатами і тримали висоту до підходу піхотних частин. їхньою клятвою були слова: "Ми не маємо права відходити з рубежу. Він завойований кров'ю наших товаришів".

У боях за своє рідне місто Конотоп відзначився майор С.М.Варениця — заступник командира 498-го полку 132-ї стрілецької дивізії, який очолив штурмовий загін у складі 125 автоматників і саперів. 5 вересня загін знищив штаб противника, запобіг руйнуванню об'єктів залізничного вузла. За вмілі дії під час визволення Конотопа майор С.М.Варениця був нагороджений орденом Червоної Зірки. Загинув хоробрий воїн у битві за м. Київ 6 жовтня 1943 року.

Відчайдушний опір чинили німці в районі сіл Шпотівка, Крупське, Карабутове, Нехаївка. У боях за їх визволення високу мужність і майстерність виявили-воїни 248-ї окремої Курсантської стрілецької бригади. Командир кулеметної роти Хатир Хусаїнович Хасанов 10 вересня 1943 р. в бою за село Нехаївка кулеметним вогнем особисто знищив значну кількість ворожих солдатів та вогневі точки ворога. Але був тяжко поранений, непритомним попав у полон і був жорстоко закатований фашистами. 17 жовтня 1943 р за мужність і відвагу, виявлені у бою за визволення с. Нехаївка, Хатиру Хасанову посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

За подвиги, здійснені під час визвольних боїв на території району, 786 воїнів були нагороджені орденами і медалями.

9 вересня 1943 року наказом Верховного Головнокомандуючого 143-й, 280-й стрілецьким дивізіям та 65-му гвардійському мінометному полку присвоєні почесні найменування "Конотопських", всім військам, що брали участь у визволенні міста, оголошена подяка, а в Москві був даний салют 12-ма артилерійськими залпами із 124-х гармат.

Уродженці міста та району мужньо бились з ворогом на фронтах, у партизанських загонах і підпіллі.

П.В.Луста з селища Дубов'язівка брав участь у боях з першого дня Великої Вітчизняної війни спочатку в складі військ: Брянського фронту, а потім 1-го Українського. Двічі був поранений. Нагороджений орденами Вітчизняної війни II ступеня, Червоної Зірки і медаллю "За бойові заслуги". Після успішного завершення боїв за Київ 6 листопада 1943 року радянські війська продовжували наступ на м. Фастів, куди противник підтягнув свіжі сили з наміром завдати контрудару на Фастів була кинута 91-а окрема танкова бригада 3-ї Гвардійської танкової армії. Вирішальну роль у виконанні цього завдання зіграв 344-й танковий батальйон під командуванням майора П.В.Лусти, Батальйон з десантом автоматників звершив стрімкий 60 — кілометровий марш під час якого двічі вступав у бій з противником, оволодів залізничною станцією, а потім м.Фастів. Загинув П.В.Луста 22 квітня 1945 року у бою за Берлін. Тіло героя було перевезене в м. Київ і поховане в парку Слави, а його ім'я викарбуване на пілоні меморіалу в парку Тіргартен у Берліні.

Уродженець м. Конотопа С.Ф.Проценко з перших днів Великої Вітчизняної війни брав участь у боях за Батьківщину. Воював на Воронезькому та 1-му Українському фронтах.

В ніч на 1 жовтня 1943 року 269-й стрілецький полк 136-ї стрілецької дивізії, яким командував С.Ф.Проценко, форсував р. Дніпро на південь від м. Києва і закріпився на острові Козачому, що мав важливе тактичне значення. Ворог намагався вибити радянських воїнів з острова. Контратаки ворожої піхоіц підтримувались артилерією із районів Печерська та Лисої Гори, А також авіацією. Вогонь не припинявся ні на хвилину. Але ніщо не змогло зломити бойового духу бійців. Підрозділи пилку С.Ф. Проценка діяли сміливо і рішуче, відбиваючи контратаки гітлерівців. В найнебезпечніших місцях бійці завжди бачили свого командира зі зброєю в руках. Завдяки рішучості й високій командирській майстерності Проценка полк не тільки відбив атаки фашистів, але й завдав удару по ворогу, примусивши його відступити з острова Козачого. Незважаючи на великі втрати, фашисти продовжували контратаки. Над островом з'явились ворожі літаки. Відважний командир полку С.Ф.Проценко був смертельно поранений осколком бомби біля командного Пункту. Він похований у київському парку Слави, де урочисто звучить мелодія: "Кто погиб за Днепр, будет жить в веках, коль сражался он, как герой..."

Уродженець с. Підлипне Г.І.Тхор, генерал-майор авіації, командир бомбардувальної дивізії, брав участь у війні з першого її дня. 18 вересня 1941 р. тяжкопораненим потрапив у полон. Перебуваючи у таборі військовополонених, очолив рух опору фашистам. Закатований у Нюрнберзькій в'язниці в лютому 1942 р.

Високу мужність і витримку виявив партизанський розвідник — зв'язківець Ф.П.Щербак з с. Бочечки. Він підтримував надійний зв'язок з міським підпіллям, добував і Доставляв у загін цінні відомості про ворога, організовував допомогу жителів партизанам продовольством та одягом. Схоплений ворогом, він витримав жахливі тортури, прийняв смерть, але товаришів не видав.

За мужність і героїзм, виявлені в боротьбі з ворогом, понад 19 тисяч уродженців та жителів міста і району нагороджено бойовими орденами та медалями, І..К.Бондар, В.У.Воронов, Д.Ю.Лазука, П.В.Луста, С.Ф.Проценко, П.І.Руденко, О.Г.Свідерський, Г.І.Тхор, І.С.Федорок, Ю.Г.Цитовський, П.В.Яценко стали Героями Радянського Союзу, а С.Т.Безродний, С.Д.Долговець, А.Т.Орленко та А.Т.Фостенко – повними кавалерами ордена Слави.

У бойових діях брали участь 205 жінок і 2 дітей, з них 19 жінок і 2 дітей — в партизанах і підпіллі.

Під час бойових дій та окупації району були завдані величезні збитки. В районі були повністю зруйновані промислові . підприємства, колгоспи, радгоспи, повністю спалені село Тернівка і хутір Таранський, частково — села Соснівка, Шевченкове, Лисогубівка, Чорноплатове. Майже повністю було знищене поголів'я корів, коней, інших домашніх тварин. Тільки в Конотопі вороги знищили 26 підприємств, будинок міськради, учительський інститут, школи, дитячі садки. Висадили в повітря споруди міського комунального господарства, в тому числі електростанцію, водогін, пошту, телеграф, 2555 житлових будинків, основні цехи заводів "Червоний металіст" і паровозо-вагоноремонтного. Загальні збитки, завдані місту, складали 122млн. 77тис. карбованців, а всього по району — 437 млн. карбованців.

Втрати міста і району в людях склали понад 19 тис. чоловік. З війни не повернулось 15008 чоловік, з них 8036 загинули в боях, 6041 пропав безвісти, 931 помер в госпіталях від ран. 1025 воїнів загинули за визволення Європи.

У боях з ворогом і від репресій загинуло 607 партизанів, підпільників та інших учасників руху опору.

Жертвами війни стали 3672 мирних жителі, з них розстріляні — 3397, повішені -2, померли від тортур — 32, загинув від бомб і снарядів — 241. 2258 чоловік вивезено до Німеччини на примусові роботи.

Про звірства окупантів і масове знищення людей у м. Конотопі свідчить «Акт районної комісії по розслідуванню лиходійств німецько-фашистських загарбників і їх пособників в м. Конотоп від 8 жовтня 1943 року», в якому наведені жахливі подробиці нелюдських знущань над людьми і масштаби знищення людей. Ось деякі уривки з нього: "... повністю було заарештоване єврейське населення, що проживало в м. Конотоп у кількості 280 сімей /до 1000 чол./"; "Заарештованих радянських громадян тримали в вогких, холодних і переповнених камерах, їжу, яка складалась із супу /баланди/ з овочевих відходів і 200 грамів хліба з просяних відходів, давали один раз на день..."; "Заарештованих били до непритомності, потім повертали до свідомості і знову били. Таким тортурам була піддана сім'я Колесникова — робітника водогону м. Конотоп, Тимченка Павла — робітника паровозоремонтного заводу та ін."

"На території кар'єрів цегляного заводу виявлено 12 могил, в яких закопано до 1500 трупів...", "На території нового кладовища виявлено 20 могил, в ярах біля бойні — 4 могили і в аеропорту — 1 могила, де закопано розстріляне єврейське населення".

Під час боїв на території району в 1941 і 1943 рр. загинуло 4257 воїнів, з них 793 — на Території міста Конотоп; 1104 воїни померли в госпіталях. В концтаборі, що був створений у місті, замучено і померло 27 тисяч військовополонених.

На території району є 64 військові поховання /2 — в місті Конотоп/, З ЯКИХ 45 братські /4238 похованих/ та 19 індивідуальні. В місті Конотопі є 2 поховання військовополонених /27000 похованих/.

На всіх військових похованнях споруджено пам'ятники, серед яких 36 — скульптурні, решта — обеліски і стели. Пам'ять похованих військовополонених увічнена меморіалом, на стелах якого нанесені також прізвища загиблих воїнів — конотопців.

На честь загиблих воїнів-односельчан в районі споруджено 35 пам'ятників, з них 3 — Героям Радянського Союзу.

Пам'яті загиблих присвячені 14 музейних кімнат, одна з вулиць м. Конотопа носить назву Конотопських дивізій, кілька вулиць — імена воїнів-визволителів і Героїв Радянського Союзу — уродженців району.

Підготовка матеріалів до Книги Пам’яті супроводжувалась пошуковою роботою, яка спрямовувалась відповідними комісіями міськвиконкому /голова О.М.Волошин/ та райвиконкому /В.А.Ситник/. Безпосередньо пошукову роботу проводили робочі групи міста /керівник Л.Г.Марченко/ та району /К.І.Торяник/. В роботі взяли участь працівники об'єднаного військового комісаріату, відділів соціального захисту населення, сільських та селищних Рад народних депутатів, ветерани війни та праці, учні.

За час пошукової роботи додатково виявлені прізвища 3364 загиблих воїнів-земляків, 793 воїнів, що загинули і померли в госпіталях на території міста і району, 323 радянських військовополонених, 45 партизанів, підпільників і антифашистів.

Пошуковій роботі сприяли редакція міської газети "Конотопський край", редакція місцевого радіомовлення, трудові колективи заводів "Мотордеталь", "Слав’янець", арматурного, ''Червоний металіст", міськводоканалу, Агропромбанку.

Книга пам'яті України. Сумська область. Конотоп


Погода Конотопі



Facebook YouTube Погода в Конотопі • Пошук по сайту • Оновлення



© 2011 Конотоп від сивої давнини до сьогодення.