На головну  Карта сайту           Війти   

Конотопський інформаційно-історичний портал
 
Головна → Історія → Церкви Конотопа
Церкви Конотопа

«Геометрический план Новгород–Северского наместничества уездному городу Конотопу сниман в 1782 году». Саме під такою назвою з’являється перший відомий план – мапа старого міста Конотопа. Затверджений він був царським урядом майже відразу після впровадження адміністративної реформи 1781 р., коли воєводства були замінені на намісництва, а сотні на повіти. Конотоп в той час став повітовим містом Новгород-Сіверського намісництва аж на 10 років.

В той же час було затверджено і перший герб міста Конотоп. В Конотопському краєзнавчому музеї зберігається документ “Выписка о гербе города Конотопа” під грифом “Правительствующий сенат. Департамент герольдии. Апреля 28 дня, 1865 года”, в якому читаємо: ”Высочайше утвержденный 4 июня 1782 года герб сего города (см. Полн. Собр. Зак. №15424)” изображает следующее: в красном поле золотой крест, внизу оного серебряная рогатая луна, а вверху шестиугольная звезда. Эмблема сего города означает победу Христиан над магометанами…”

На той час Конотоп, як місто, можна умовно поділити на дві окремі частини – західну і східну. Західна частина міста постає як адміністративний та духовний центр, а східна – т.з. “Заречье” – містила в собі кілька церков та греблю з млинами. В XVIII ст. розпланування території міста набуває рис радіальної системи з елементами гіллястої, оскільки містобудівний розвиток відбувався уздовж радіальних шляхів із Конотопа на Ромни, Прилуки, Чернігів, Батурин, Вирівку, Сарнавщину, Путивль.

У західній частині міста ще можна побачити залишки земляних укріплень фортеці XVIII ст. В час складання плану-мапи м. Конотоп ще зберігались північна та західна її стіни з північно-західною сторожовою вежею. В межах фортеці план подає дуже дрібну “нарізку” кварталів. Це пояснюється більшою, порівняно з передмістями, функціональною насиченістю міського центру: що у західній, що у східній частинах міста вже помітні чіткі лінії забудови, вже можна вгадати перші вулиці і площі старого міста Конотоп.

На плані-мапі міста Конотоп 1782 р. літерами позначені адміністративні будинки, торгові лавки, млини та греблі, кузні, перші церкви. Саме з них ми і спробуємо розпочати читати старий план-мапу. У цьому нам допоможуть винесені за межі плану розгорнуті пергами, на яких, у текстовій формі містяться розшифрування старовинних позначень. Одночасно спробуємо проводити паралелі із сучасною лінією забудови нашого міста і встановити місце знаходження нині не існуючих пам’яток архітектури, адміністративних будинків, вулиць, площ тощо.

Винесений за межі плану-мапи зліва пергам містить 13 англійських літер та 4 порядкові номери. Під кожною з літер та кожним порядковим номером містяться старовинні, вже не існуючі, об’єкти. Розпочнемо по черзі.

Під першою англійською літерою “А” на плані-мапі позначена “Соборная церковь Рождества Богородицы”. На плану-мапі церква позначена майже в центрі старої фортеці. Якщо спробувати провести паралель з сучасною лінією забудови міста, то топографічно знаходилась вона в районі сучасної загальноосвітньої школи № 2.

Відомо, що в лівобережній частині міста, в1739 -1745 рр. був збудований Гордієм Ніжинським та Іваном Вакуленком на центральній вулиці міста мурований міський Собор Різдва Богородиці замість попереднього дерев’яного храму. Собор був однією з головних домінант старого міста, мав традиційну для монументальної архітектури доби Гетьманщини структуру. Він був тридільним, одноверхим, з прямокутними в плані бабинцем і навою та п’ятистінним вівтарем. Нава мала восьмигранний світовий підбанник з гранчастою банею. У 1858 році собор був значно розширений за рахунок прибудов, набувши хрещатих обрисів у плані: з півночі і півдня до нави прибудували прямокутного плану дводільні бічні вівтарі, з заходу до бабинця прибудували триярусну дзвінницю типу “Восьмерик на четверик”, увінчану банею. У 1886 р. проектом інженера М.Маркелова бічні вівтарі були розширені у західному напрямку, внаслідок цього собор став дев’ятидільним по структурі.

А ось що писав свого часу про Собор Різдва Богородиці Філарет Гумілевський (Историко-статистическое описание Черниговской епархии. Ч.-1874 г.): “Древний Собор Рождества Богородицы деревянный сгорел в пожар 1725 года. По акту 1721 года известны Конотопской церкви Рождества Богородицы протопоп Димитрий Дмитрович и священник Григорий Мигалевский. Нине существующий каменный соборный храм Рождества Богородицы начал строить с 1739 г. бунчуковий товарищ Андрей Лизогуб, а окончен он вдовою его Параскевою (Міклашевська — О.Є.) в 1745 г. Строитель храма похоронен в этом храме. Этот храм ныне распространяется для устроненія в нем приделов и близ него колокольня ”.

Як бачимо, існував в нашому місті до пожежі 1725 року і дерев’яний Собор Різдва Богородиці. Час побудування цього згорілого в пожежі храму залишається невідомим. Можна лише припустити, що знаходився він десь неподалік місця новозбудованого в 1739 – 1745 рр. кам’яного собору.

Нажаль, ця пам’ятка історії та архітектури нашого міста не збереглась. В 1920 – х роках з дзвіниці були скинуті дзвони, а перед самою Великою Вітчизняною війною були підірвані і стіни самого собору.

Автору вдалося поспілкуватися, свого часу, з одним із старожилів нашого міста, краєзнавцем Борисом Юхимовичем Хвостовим, який згадує, що унікальна споруда Собору Різдва Богородиці займає територію на місці сучасного пам’ятника Т.Г. Шевченку біля ЗОШ № 2 та територію прибудованої після війни західної частини школи, а дзвіниця собору західною своєю стороною виходила майже на третину сучасного проспекту ім. Леніна.

Літерами “B” і “t” на плані позначено ”торговые лавки”. Розміщувались вони також в центральній частині старого міста.

Літерою “C” позначені на плані-мапі міста 1782 р. одразу “две церкви — Святого Георгия, Святой мученицы Варвары и при них колокольни.” Вони займали самий центр старої фортеці міста Конотоп і знаходились поруч одна з одною. Їхнє місце знаходження можна локалізувати з місцем знаходження сучасного “Олександрівського” ринку та дитячою поліклінікою ( т. зв. Ярмаркова площа у XIX — поч. XX ст. – О.Є.)

Про історію будівництва, життя та знищення цих церков залишилось дуже мало відомостей. Відомий лише лист Конотопського архіпастера до Данила Кандиби, який, у своїй праці “Историко — статистическое описание Черниговской епархии”, наводить Філарет Гумілевський: “… Вот и еще письмо того же архипастера к тому же бунчуковому товарищу, Данилу Андреевичу (Кандибі — О.Є.), относящееся до другого храма так же ныне не существующего, до храма Святого Георгия стоявшего, по переписи прошлого столетия, внутри крепости…” — далі Філарет Гумілевський наводить зміст листа – “Присланным к нам сего 755 г. марта 27 дня писанием ваше благородие между прочим изволите просить, дабы вы не прежде присланному от вас подписавшиеся Конотопскими Святогеоргиевской церкви прихожанами на заложение вновь церкви теплой” (звернемо увагу “заложение вновь”- виходить так, що раніше вже існувала така ж церква і за якихось невідомих обставин, її не стало – О.Є.) в городе Конотопе во имя Св.Вм. Варвары в приходе Св. Вм. Георгия ваше благословение препослали.: а на доношение господ на заложение оной церкви по некоторым якобы измышленным резонам не соизволяющих не уверилися. Но в таком случае на единых на доношениях за силою указов уверяться не надлежит без исследования: то велено от нас все чесному протопопу Ичанскому Петру Полянскому да честному наместнику Иоанну Соколовскому указом, дабы они съехав в город Конотоп по оным как вашего благородия и других господ Конотопских с подписавшимися Святогеоргиевской церкви прихожанами, так и господ бунчуковых товарищей Иоанна, Федора, и сотника Конотопского Федора Костянецких доношениями, ничего в них прописанного к делу потребного не опуская, по самой сущей правде, обстоятельное учинили следствие и тое следствие к нам представили для рассмотрения и определения, объявляя о сем Божия благословления при нашем архиерейском вашему благородию желая пребываем 1755 г. марта 30 дня.” Далі Філарет Гумілевський пише: “Теплый храм Святой Варвары был построен, но сгорел в 1775 году как и храм Святого Георгия. Новый храм Святого Георгия построен с приделом Св. Варвары, но с 1833года приход причислен к собору”. Як бачимо, точна дата заснування церкві Святого Георгія невідома. Церква Святої Великомучениці Варвари, позначена на плані-мапі, проіснувала менше 20 років. Про існування старої церкви Святої Великомучениці Варвари взагалі нічого невідомо – під час пожежі 1775 року, разом з церквою Святого Великомученика Георгія, вона згоріла. Коли з’являється церква Святого Георгія (з приходом Святої Великомучениці Варвари) в друге також невідомо. Проіснувавши зовсім недовго, її приход (в 1833 р.)”Причесляется к собору” (Різдва Богородиці ? – О.Є.)

Літерою “D” позначено “Церковь Усыпения Пресвятой Богородицы, а при ней колокольня.” Ця пам’ятка архітектури також не дійшла до нашого часу. Позначена на плані-мапі міста 1782 року церква Успіня Богородиці знаходилась приблизно на території, яку зараз займає будинок Районної державної адміністрації – у південній частині стародавньої фортеці.

Точний рік встановлення першої дерев”яної церкви Успіня Пресвятої Богородиці нам не відомий. Відомо, що в 1795 році ця перша деревяна церква згоріла.

Зберігся в фондах Конотопського краєзнавчого музею документ, який стосується періоду існування цієї першої деревяної церкви Успіня Богородиці. Продатований він останнім, 1795 роком життя церкви. Приведемо частину цього дивом вцілілого документу; який стосується перепису священно — та церковно – служителів (фонд ККМ): “1795 года, мая 28 дня. Епархии и Губернии Черниговской протопопий Конотопской уездного города Конотопа церкви Сваято-Успенской приходской священник Симеон Парпура с причетником по сем состоявшегося в 1794 года Ся Императорского величества и в народ публикованного дали ему сказку о написанных по последней 1782 года ревизии при вышеозначенной церкви и ныне на лицо состоящих священно и церковно служителях с женами их, разного пола детьми с показанием из того числа разными случаями убылых, и после ревизии вновь рожденных и прибылых, истенно, без всякой утайки, а буде кем облачены или по свидетельству найденное, что кого либо утаили, то повинно положенному указом штрафу без всякого милосердия… ” (Далі поіменний перепис священнослужителів церкви з їхніми сім’ями. — О.Є.)

Отже, перед нами частина перепису “духовных лиц” з їхніми дружинами і дітьми за 1795 рік старої першої деревяної церкви Успіня Богородиці в місті Конотоп. Як вже говорилося вище, в 1795 році стара деревяна церква згоріла. Через два роки – у 1797 році, коштом парафіян споруджено нову невелику деревяну церкву Успіня Богородиці. Перші відомості, що зберіглись про неї подаються в “Формулярной ведомости церкви Успения Пресвятой Богородицы города Конотопа за 1860 год” (фонд ККМ). По відомості читаємо:

1. Построена 1797 года старанием парафиян;

2. Зданием деревянная, на каменном фундаменте;

3. Престолов в ней два. В настоящей холодный во имя Успения Пресвятыя Богородицы и, — на хорах во имя Казанския Божия Матери, холодный;

4. Утварью достаточна;

5. При ней положено по штату 1797 года, священник дьякон, дьячок и пономарь.

В червні 1862 року від пожежі, яка почалася у садибі церковного старости, згоріло 400 навколишніх житлових будинків, але самій церкві судилося зберегтись. В “Ведомостях о церкви Успения Пресвятой Богородицы за 1863 год”, настоятель цієї церкви священик Григорій Крачковський подає таку інформацію:”(церков – О.Є.) зданием деревянная, на каменном фундаменте, приходит в ветхость и требует починки в обшелевании кровли …”

Не відомо, чи то пожежа попереднього року змусила турбуватися про “ветхость” та “обшелевание кровли”, чи то старість самої споруди, але відомо, що вже через три роки було розпочато будівництво нової, тепер вже кам’яної церкви Успіня Пресвятої Богородиці в м. Конотоп. Перші відомості про неї знаходимо в парафіяльному літописі “Ведомости о церкви”. В 1879 р. настоятель храму священик Петро Крачковський (син священика Григорія Крачковського)писав про нову камяну церкву Успіня Богородиці так: ”Церковь построена в 1897 году старанием прихожан. Зданием деревянная на каменном фундаменте. Так как она приходит в ветхость, то в 1866 году начата постройка каменной церкви в прошлом 1878 году окончена каменная работа. Престолов в ней два: в настоящей во имя Усыпения Пресвятой Богородицы и на хорах во имя Казанской Божьей Матери, оба холодные. Утварью достаточна. При ней согласно высочайше утвержденному 17 января 1876 года расписано причтов и приходов Черниговской епархии, положено: один настоятель c псаломщиком. ”

В фондах Конотопського краєзнавчого музею збереглась “ Выкопировка из плана города Конотопа Высочайше утвержденного 1835 года 18 января с показанием под литерою “A” погосту церкви Успения Пресвятой Богородицы, на котором прихожане предлагают устроить каменную церковь под литерою ”B” и каменную колокольню под литерою “C”. Составлен 1865 года ”, та “план погосту церкви Успения Пресвятой Богородицы, на котором прихожане предполагают устроить на месте старой деревянной церкви под литерою “D” вновь каменную под литерою ”B” и колокольню под литерою”С”.

Приміткою на “плане погоста …” позначено: “Почва грунта под церковью прочная, чернозем и под оным глинистая. Колокола весом сто пятьдесят пудов.” План погосту церкви надає більш детальну інформацію про розміщення новозбудованої та місцезнаходження старої (в 1797 – 1866 рр.) дерев’яної церкви Успіня. Нову кам’яну церкву Успіня почали будувати трохи південніше старої дерев’яної церкви (1797 – 1866 р.р.). Судячи з плану погосту, видно, що нова кам”яна церква своєю північною стороною перекривала південний притвор старої дерев”яної церкви і займала його територію. Отже, цілком можливо, що стара дерев”яна церква під час будівництва нової продовжувала функціонувати доти , доки не були завершені основні роботи по будівництву кам’яної церкви, і лише після того вона була знесена.

Доцільним було б сказати, що стара дерев”яна церква (судячи з плану) була хрестово-купольною у плані і майже вдвічі меншою від нової кам’яної церкви.

Територія навколо Успенської церкви в той час мала приблизно такий вигляд: зі сходу вздовж алтарної частини церкви прямувала “главная улица Роменская”; з півдня та заходу з церквою межував “огород помещика Белозерского”; з півночі межувала з церквою пойма старовинної річки Конотоп.

В 1879 р. розпочинаються тинкувальні та малярські роботи. В фондах конотопського краєзнавчого музею зберігся лист, адресований настоятелю церкви Успіня Богородиці о. Петру Григоровичу Крачковському від членів попечительства церкви, в якому йде мова про будівництво іконостасу. З листа видно, що заготівлею матеріалу для іконостасу, його оформленням та розписом займався не хто інший як Василь Ілліч Лисенко – відомий в той час іконописець (в будинку, який зараз знаходиться по вул. Депутатська, на другому поверсі, знаходилась іконописна майстерня майстра). Наведемо зміст цього листа: “Его Преподобию, Настоятелю Конотопской Успенской церкви о. Петру Григорьевичу Крачковскому членов попечительства той же церкви: Е.С. Федченко, Г.И. Зимовца, И.Р. Барило.

Осмотрев сего числа лес приобретенный Василием Ильичем Лысенко для иконостаса нашей Успенской церкви, мы нашли: лес – сосновые доски и шилевка – сложены в клуне Тетери, шилевка в количестве 369 штук находится вся на улице, досок же оказалось 225 штук, мение против показанного в фактуре количества на 13 штук; часть недостающих досок по словам Лысенко уже им распилены. Таким образом количество леса показанного в фактуре почти все имеется в наличии. И доски и шелевки разной толщины, ширины и длинны, но проверить точно какую доску с измерением ее как записано в фактуре, оказалось невозможным так, как весь лес сложен в сплошные ярусы. Весь лес сухой, но определить его качество и пригодность для иконостаса теперь едва ли возможно: это во время работы будет виднее. Об этом согласно постановления Попечительства от 30 мая сего года имеем честь заявить Вашему Преподобию 1895 года июня 1 дня .” Звернемо увагу на рік підписання листа — 1895, коли відомо, що в 1882 р. церкву було освячено. Виникає питання чи могла церква 13 років (з 1882 по 1895 р.) стояти без іконостасу? Напевно – ні. Скоріше за все іконостас зі старої дерев’яної церкви був перенесений у нову, а в 1895 р. відбулась його капітальна реконструкція, а можливо й заміна на новий.

В 1882 році церкву Успіня Пресвятої Богородиці було освячено Преосвященним Єпископом Чернігівським та Ніжинським Веніаміном. Збереглось також ім’я архітектора, за проектом якого було збудовано цю кам’яну святиню – П.Садовський. Це був хрещато – баневий храм з п’ятьма світловими банями і дзвіницею на західному фасаді, витриманий у неовізантійських архітектурних формах. Центральний об’єм майже квадратовий у плані, дев’ятидільний, чотиристовпний. Центральна баня спиралася на чотири пілони й підпружні арки, а мали бані були поставлені над пониженими камерами у міжрукав”ях. Триярусна дзвінниця типу “четверик на четверику”, увінчана банею, поєднувалася з храмом вузьким притвором. Загальна площа церкви становила 1334 аршини (бл. 948 кв.м.). Біля церкви знаходився цвинтар.

В 1884 р. почалося, а в 1885 р. закінчилося спорудження кам’яної церковної огорожі. Вона складалася з цегляних стовпчиків вкритих залізом та дерев”яного штахету між ними.

В 1939 р. церкву Успіня Пресвятої Богородиці в м. Конотоп було зруйновано. В 2005 р. на її місці – на розі вулиць Леніна та Успенсько-Троїцька – встановлено пам’ятний дерев”яний хрест. Літерою “F” на плані-мапі міста Конотоп позначена “церковь четырехдесяти мучеников, а при ней колокольня.” Ця пам’ятка архітектури збереглась, але не в тому вигляді, який вона мала в другій половині XVIII ст. Вона зазнала значних змін під час декількох перебудов. Знаходиться вона на одній із центральних вулиць нашого міста – вул. Свердлова, і продовжує милувати своїми витонченими рисами людське око і до нині. Як вже зазначалося вище, зазнала вона змін під час декількох перебудов – камінь змінив дерево, змусивши тим самим втратити навіки найперші образи храму Господнього. Заглянути в глиб віків і дізнатись який вигляд мала церква на початку своєї багатовікової історії, нам знову допоможе Філарет Гумілевський: ”В древние времена в Конотопе было несколько таких церквей, которых ныне уже нет. По переписи прошлого столетия (XVIII – О.Є.) на дрижковском предместье (зараз вул. Свердлова, Драгомирова, Ярківська – О.Є.) новаго укрепления Конотопского стоял храм во имя “четырехдесяти мучеников.” Говорят, что он был построен в память нескольких князей, павших в сражении. Не был ли храм памятником князей, павших на Калке в первой битве с татарами (1223р. – О.Є.) или битвы 1659 г. ( так званої “Конотопської” чи “Соснівської” битви, коли війська І. Виговського, за підтримки татарських військ, завдали поразки російським військам у сутичці під Конотопом. Як відомо по закінченню сутички, російському князю Пожарському татари відтяли голову саме на тому місці, де зараз знаходиться церква Вознесіння Господнього (“четырехдесяти мучеников”) в Конотопі – О.Є.) Храм стоял на том месте где ныне храм Вознесения Господнего…”

Далі Філарет Гумілевський наводить листа Київського Митрополита Тимофія до Данила Кандиби в якому йде мова про храм “четырехдесяти мучеников.” Лист міститься в “Деле дворовых собраний о Кандыбах”: ”Благородный господин Данило Кандыба по дусе святом благосклонный нам сыне и благодетель доброхотный! Писания Вашего благородия сего декабря 24 дня мы получили, которым изволите просить нашего благословения на оснощение вновь устроенной (! – лист підписано 1751 р. — О.В.) Св. четырехдесяти мучеников Конотопской церкви. На оное писание вашему благородию архиерейско объявляем, это когда за то не прогневится, надлежит тому быть от протопопа Конотопского Моисея Кривецкого представление к нам об одной вновь состроенной церкви, с засвидетельствованием указанных обстоятельств, коих при сем сила приложена; когда будет прислано, в то время и на освящения оной от нас грамота выдана будет. При сем Божия благословения Вашему благородию и всему почтенному дому Вашему желая, пребываем. 1751 г., декабря 27… Митрополит Киевский Тимофей.”

А ось, що пише про цей храм в “Описание Старой Малороссии. Полк Нежинский, 1893 г.” О.М. Лазаревський: “Памятником Сосновского сражения (1659 р. – О.Є.) остается теперешняя Конотопская Вознесенская церковь, известная в народе более под именем Сорокосвятской. Церковь эта выстроена по начинанию Брюховецкого, который писал в 1667 г., в Москву, что он намерен “царя ради и веры православной убиенных от татар, идеже мощи под Конотопом лежащие, составити храм четырехдесят мучеников и на той храм и древья уже несколько тисячей высеч велел … только надо его царского пресвят. Величества из казны вспоможения и на колокола, чтоб вел. Государь пожаловал две пушки, которые лежат в казне”. О. М. Лазаревський продовжує: “Не знаем, когда именно, но церковь эта была построена, так как в акте 1699 г., читаем, что Андрей Лизогуб купил в Конотопе “плецы”одле гребки меской, над берегом, в парафии Сорокосвятской “. Церковь эта была построена на предместьи “подварках”(Дрижчевке), которое “мескою греблею” соединялась с другим предместьем – Загребельем… “

В XIX ст. зростає композиційна роль архітектурних домінантів у наслідок зведення при церквах високих дзвіниць та перебудови дерев’яних церков на муровані. Саме в 1846 році Іваном Драгомировим (батьком генерала Драгомировим М.І.), замість старої дерев’яної “четырехдесяти мучеников” церкви, була збудована мурована Вознесенська (в народі Драгомирівська) церква з приділом Сорока мучеників та дзвіницею. Її будівництво розпочалося в 1824 р., а закінчилося в 1846 р.

Церква Вознесіння Господнього хрещата, однобанна, з чотириколонними портиками на фасадах та з півкруглою абсидою. Збудована в пізньокласицистичних архітектурних формах. Дзвіниця не збереглась.

Цікавими залишились спогади одного із місцевих жителів, який розповідав у 1968 р. співробітникам Конотопського краєзнавчого музею про те, що він бачив на власні очі: “На вигоні, неподалік від церкви (болото р. Єзуч знизу від Вознесенської церкви – О.Є.) було влаштоване прилюдне спалення ікон принесених школярами та деякими “активістами”. Правда, такого вогнища, як нам показують по телевізору, ілюструючи спалення книжок у Німеччині в 1933 р., не вийшло. Нас, піонерів, виводили до цього вогнища. Ми танцювали, співали, а старі люди проклинали нас …

Під наступною літерою “Е” ми знаходимо на плані-мапі Конотопа 1782 р., в районі “Заречья”, “церковь Николая Чудотворца, а при ней колокольня”. Церква (окрім колокольні) збереглась і до тепер. Знаходиться вона на Загребеллі по вул. Петровського, біля ЗОШ №7, на високому правому березі р. Єзуч.

Звернемося знову до Філарета Гумілевського, який, перераховуючи майно Конотопських церков, пише: “В деревянном храме Св. Николая, построенном Андреем Федоровичем Кандыбою около 1670 г., замечательны: дарохранительницы; требники м. Петра Могилы К. П. 1646 г., евангелие М. П. 1663 г., триод цветная К. П. 1717 г. ” А ось уривок з листа Данила Андрійовича Кандиби до Київського Митрополита про дозвіл на відновлення храму Св. Миколая, підписаного 1773 р., який більш детально подає відомості про час заснування храму: ”…предками моими от древних годов в местечку Конотопе на Заречьи церковь во имя Св. Николая устроена, также и мною была дважды перестроена.”

Літера “G” зосереджує нашу увагу знову на Загребеллі. Нею позначена “Церковь Богоявления Господне, а при ней полагалась колокольня.” (дзвіниця так і не була збудована). Знаходилась церква на розі теперішніх вулиць Пушкіна та Робітничо-Селянської. Нажаль ця споруда не збереглася, на її місці знаходиться дитячий садочок (частково у приміщенні старої церкви).

Філарет Гумілевський називає храм Богоявлення “одним из самых замечательных”, а притор храму, син генерального судді Андрія Федоровича Кандиби, Данило, у своєму духовному заповіті, пише про нього так: “Состоящая при дворе моем во имя богоявления и воскресения Господня церковь сооружена в 740 г. и снабдена книгами, аппаратами (ризами), сосудами, иконным писанием, внутренним и наружным украшением и всеми церковными потребностями, единственно коштом и старанием моим; но будучи на таком месте, где церкви не бывало, оделена парохиею только в 30 хат то крайне нищетных: не имя от парохии не только для вспоможения себя, но и на содержание священно и церковно служителей дохода, приходит уже в ветхость. Для содержания сей церкви хотя матерь моя судьина генеральная Домникия Кандыбина духовным тестаментом в 749 г. футор Скибянский по купле за … доставшийся: но как оный хутор после того многими прикупленными мною землями гораздо уже увеличен, и без сих прикупленных мною имений сам продовольствовать показанной церкви не может : но по см причинам и в силу материнскаго, уполномочившего меня к шафованию ея имений, тестамента,Скибянский футор променив и устроив на другии в семь тестаменте имеючияся кондиции, в замену Скибянскаго определяю собственно мною нажитый футор Варуховский, при потоке Конотопе населенный, доведшийся мне по куплях в две тысячи пять сот рублей, заключающий в себе двор приезжий с шинком, гумном, огородом, садом, рыбною ловлею и разным хозяйством, а при том достаточно во всех трех руках на два плуга поля с сенокосными угодьями, подсоседческих хат и в них семей двенадцать, с особливым и довольным для них во всех трех руках полем, гайков Костенковских два, Михайловский третий, Корбовщина четвертый, Римаровский пятый, Морозовский шестый, кут Куликовский седмый, Редковский осьмый, также завладенными разными богечанскими владельцами в належитостях сего футора и г. Конотопа считающияся мои поля и отобранныя коммисиею на ранге обозничества генерального в 764 г. десять подсуседческих моих хат со всеми угодии, в сей варуховский хутор с означенными его угодии наличными и в оном подлежащими поручаю в дожизненное содержание сыновни моему Андрею на таковом постановлении, что он Андрей всякие с того футора и по его отиску с отшедших под Бугичан и на ранг обозничества частей будущия корысти получает себя, а за что в означенную церковь на поправки, на реставрацию и на все нужныя ей потребности, також на содержание священно церковнослужителей всякаго года непременно и неудержно по сто двадцати рублей окладу платить и тот оклад собирая, с однаго правильный расход на церковныя надобности весть, а остатки в возвращение надежным людям отдавать или на устроение другой какой церковной экономии, либо за обветшалостью настоящей, на сооружение новой церкви употреблять и церковь всегда в добром порядке содержать должен, не запущая отнюдь в обветшалость и в какие либо скудости и падение. Но блюдя и восстановляя до наймалейшаго пункта все церковныя вещи и благолепие, недремающих страж, ревнительный опекун и неутомленный защитник сей церкви он Андрей бысть должен про кончину свою. Как я на него твердо в сем надеюсь, так в заключении того завещеваю и сие: как он Андрей, так и никто другой по преемству с числа сих определенных мною на церковь недвижимых угодий ниже малейшей какой части ни продать, ни заложить, ниже под какими нибудь другими сделками упущать в сторония руки – да не иметь никакой силы. Но ежели дасть ему Андрею Бог равнаго ему совестию, трудолюбием и знанием законов и страха Божия наследника, в таком разе оному наследнику или кому надежнейше и по самой чистой совести солиднее из братьев своих, одному он Андрей полную волю сии угодия передать, а тот преемник при своей смерти кому другому, а за тем преемники того во веки передавать должны на таких все кондициях и обстоятельствам, каковы здесь самому ему Андрею от меня предположены. Ежели ж он Андрей, либо кто из преемников его, взявши на себя сию должность оказался хотя мало в неисправном платеже на церковь установленнаго оклада, или бы с оклада не имел горячаго попечения в снабдении и содержании церкви и ея священнослужителей и всех до последка потребностей и заключающихся по сему определению интересов: в таком случаю всякому правительству даю полномочие а приношу последнюю мою просьбу: отобрав от нерадящаго о сем таланте содержателя добра поручить их с церковью и всеми ея обстоятельствами постороннему опекуну из набожных и во всем добронадежных людей и наблюдать в праведном отчете сколь возможно ревнительно, силою законов и правительства, дабы сия церковь во век пребыла безсмертною о душе моей, предков, родителей, жены и детей моих и всех трудившихся и всякое доброе участие совмещающих о сей церкви жертвою и памятию. Данила Андреевич Кандыба 1781 г.”.

Кам’яний храм Богоявлення з преділом Іоанна Предтечі був побудований в 1740 р., а в 1930-х рр.. його почали руйнувати. Наприкінці 1950-х рр.. його рештки були підірвані. Отже, на правобережжі р. Єзуч, на “Заречье”, у другій половині XVIIIст., основними домінантами були церква Св. Миколая та Богоявленська церква з преділом Іоанна Предтечі. Вони постали поблизу пругів рельєфу, у візуальній взаємодії з відкритим простором заплави. Внаслідок цього, Конотопу у другій половині XVIIIст., властивий дещо монотонний силует з окремими вертикальними акцентами церков, а також із візуальними взаємозв’язками між домінантами протилежних берегів.

Філарет Гумілевський «Историко-статистическое описание Черниговской епархии», Ч. 1874 г.


Погода Конотопі



Facebook YouTube Погода в Конотопі • Пошук по сайту • Оновлення



© 2011 Конотоп від сивої давнини до сьогодення.