На головну  Карта сайту           Війти   

Конотопський інформаційно-історичний портал
 
Головна → Історія → Конотопська битва
Конотопська битва

В історії кожного народу є події, які постійно оточені атмосферою вдячної пам’яті нащадків. Якщо взяти тільки військову історію, то побачимо, що, наприклад, поляки з особливим пієтетом згадують про перемоги під Грюнвальдом та Рацлавіце, росіяни — на Куликовому полі, німці — під Ватерлоо та Седаном... Ці переможні битви в ході справедливих війн були спрямовані на визволення свого народу від іноземного панування, на оборону своєї незалежної держави. Тому й вивчають історію цих битв на шкільних лавах, тому й пишуть про них книги й знімають фільми, тому на честь їх учасників споруджують пам’ятники.

І тільки в умовах колоніального стану країни такі традиції порушуються, бо загарбники прагнуть стерти ці славні події з пам’яті поневоленого народу. Класичним прикладом може служити історія з Конотопською битвою. У ході цієї битви, що відбулася 9 — 10 липня (29 — 30 червня) 1659 року, українська армія вщент розгромила окупаційні російські війська.

Через несамостійне становище України в історичній науці насаджувалися ті концепції, ті погляди на історичне минуле, які відповідали інтересам іншої держави, Конотопська битва цім інтересам аж ніяк не відповідала. Більш того вона нагадувала російським великодержавцям шовіністам про найбільшу в Європі військову поразку, і поразку саме від українців. Ця згадка для їхньої імперської свідомості була аж надто болючою...

Перш ніж повести мову безпосередньо про Конотопську битву, треба стисло охарактеризувати ті історичні умови які її викликали. Отже у розпал Національно — Визвольної війни Б. Хмельницькому довелося укласти військово — політичний союз з Московською державою (1654 року). При всіх його недоліках, договір був рівноправним, а значить і взаємовигідним. Однак московський уряд пішов «своїм путьом», з самого початку розглядаючи договір 1654р. як тимчасовий. Тиск з боку Москви на незалежну Україну посилився по смерті Б. Хмельницького. Москва активніше підтримує за спиною законного українського уряду опозицію, яку очолювали авантюристи та політичні демагоги.

Московські воєводи, що сиділи у Києві зі своїм гарнізоном, все нахабніше втручалися у внутрішньоукраїнські справи, порушуючи волю гетьмана Івана Виговського, прагнули закріпитися у головних містах Гетьманщини. Врешті підбурювана ззовні опозиція за зброю, і Виговський мусив відповісти тим же. Російські війська під приводом боротьби зі «смутою» розпочинають збройний наступ на Україну. Відверто ворожі дії Москви змушують Виговського кардинально поміняти зовнішню політику України. Відновлюється союз з Кримським ханом, а 18 вересня 1658 року був підписаний Гадяцький трактат з Річчю Посполитою. Останній мав у цілому рівноправний характер і в перспективі вів до створення Речі Посполитої «трьох народів», тобто до Корони Польської та Великого князівства Литовського приєднувалась і Україна під назвою Великого князівства Руського. Українська армія веде боротьбу проти російських військ, які не спиняються й перед кривавими репресіями. Військами України і Білорусі й частково Сіверщини керував полковник Іван Нечай, брат знаменитого Данила Нечая, зять Б. Хмельницького.

Глухівський полковник Пилип Уманець оточив великі частини російської армії під Новгородом — Сіверським. На Лівобережжі вів свої оборонні бої полковник Іван Гуляницький. Сам Виговський на чолі найкращої частини війська перейшов кордон і обложив Камінське, а союзні йому татари вчинили наскоки на Недригайлів та Цареборисів.

Російська війна ставала масштабною і до того ж посилювалася внутрішньоукраїнською громадянською. В Україну було спрямоване велике російське військо на чолі з князем О. Трубецьким. Його чисельність дехто оцінював у 360тис. чол. хоч насправді воно було менше (бл.250тис. чол.). Невеликі Українські заслони відійшли у м. Срібне (Прилуцький полк під командуванням П. Дорошенко) та до Конотопа (Ніжинський та Чернігівський полки під командуванням І. Гуляницького) До Срібного вирушила частина російських військ під командуванням Семена Пожарського, котрий розбивши прилучан, оволодів містом. Частина жителів Срібного була перебита, частина взята в полон. 16 квітня 1659 року Трубецькой підійшов до Конотопа. 21 квітня приспіла решта російського війська під командуванням князів Г. Ромадановського, С. Львова та Ф. Куракіна. Розпочалася майже тримісячна облога Конотопа, який мужньо боронили 4 тис. козаків та місцеві жителі. Невдовзі сюди стягнулися всі царські війська, які вийшли зі Слобожанщини.

Успішна оборона Конотопа дала змогу Виговському виграти час і зібрати досить велике військо, яке нараховувало близько 60 тисяч. Добився гетьман і того, що сам хан із 40 тисячною ордою вирушив йому на підмогу. Виговський не дуже поспішав під Конотоп, очікуючи на прихід хана. Як тільки кримські вйська підійшли на Крупич — поле, одразу ж події стали розвертатися значно швидше. 24 червня під Шаповалівкою Виговський розбив значний московський загін. 9 липня (29 червня) 1659 року в день св. Петра й Павла Виговський підійшов до Соснівської переправи під Конотопом і вдарив на 15 — тисячний російський загін, який боронив її. Драгуни українського війська відтиснули ворога, а кіннота, переправившися через міст, почала громити його. (орда залишалася за Соснівкою — річкою в секреті від ворога). Побачивши нечисленне українське військо, князь Пожарський приспів на допомогу своїм 15 тисячам. Виговський умисно став відступати, а Пожарський з основними силами російського війська (друга, менша частина, залишилася під стінами Конотопа) погнався за козаками. Настав момент, коли одна частина його війська вже вискочила мостом на протилежний берег, друга ще готувалася переправитися.

Саме у цей момент розлилася ріка, яку встигли загатити люди Виговського. Важка московська кіннота застрягла в багнистих місцях ріки. Саме в цей час українське військо розвернулося на 180 градусів і перейшло в контратаку, вдарили козаки із засідок, примчала поділена на дві частини орда. Взята московська армія опинилася у безнадійному становищі і танула на очах від вогню й шабель, тонучи у воді… Тим кіннотникам Пожарського, котрим вдалося вирватись з кільця, довелося відбиватися аж до стін Конотопа від напосідаючої української й татарської кінноти. Пізно ввечері перед очима наступаючих союзників московське військо стало відходити з-під Конотопа. Побачивши, як розгортаються події, на нього вдарив з Конотопа Гуляницький зі своїми козаками, захопив частину артилерії, обозу, знищивши чимало ворогів. У цей час Виговський, який підійшов упритул до ворожого табору, звелів своєму війську окопатися, щоб попередити можливу атаку і це зроблено було вчасно. Бій під стінами Конотопа був дуже жорстоким. Сам Виговський, що керував битвою, трохи не загинув. Московське військо не витримало і стало відступати табором до Путивля, відбиваючись протягом наступного дня від українських козаків і татар. Якби підійшла сподівана іноземна наймана піхота, яку король обіцяв прислати Виговському, навряд чи вдалось комусь сховатися за стінами Путивля. Але й так результати битви були вражаючими. Українська армія втратила загиблими 4 тис. козаків, орда 6 тис., а московська — від 40 до 50 тис., хоч деякі джерела подають більшу цифру (навіть 130 тис.). Було взято в полон князя Пожарського (якого хан наказав стратити), князя Ляпунова, двох Бутурліних, ще ряд воєначальників, кілька тисяч солдатів і офіцерів. Донеслася вість і до Москви… Образно про це написав російський історик 19ст. С. Соловйов: «Цвіт московської кінноти, що відбув щасливі походи 1654 і 1655рр., загинув за один день, і вже ніколи після того цар московський не був у силі вивести в поле такого блискучого війська. В жалібній одежі вийшов цар Олексій Михайлович до народу й жах напав на Москву. Трубецький, на котрого поклали найбільші надії, муж на війні щасливий і ворогам страшний, утратив таке величезне військо! Після здобуття стількох міст, після здобуття литовської столиці царська Москва тепер затремтіла за свою власну безпеку: з наказу царя люди всіх станів поспішили на земляні роботи з укріплення Москви. Сам цар з боярами раз у раз приходив дивитися на ці роботи. Мешканці околиць зі своїми родинами й майном наповнили Москву, пішла чутка, що цар виїздить на Волгу, за Ярославль».

Після Конотопської битви Виговський подумав уже про повторення походу Сагайдачного та Михайла Дорошенка на Москву. Однак його грандіозна перемога не призвела до виграшу війни і основною причиною цього був розкол українського суспільства, різні групи якого по — різному бачили незалежну Україну, по-різному бачили її устрій, внутрішню і зовнішню політику і для досягнення свого не зупинялися перед застосуванням зброї. Далися взнаки століття бездержавності і це значною мірою сприяло розгулу анархії та всіляких опозицій, які легко ставали знаряддям у руках іноземних сил.

Якраз після Конотопської битви вибухнуло нове антиурядове повстання. На чолі його було поставлено неповнолітнього Юрія Хмельницького, який був зовсім нездатний до керування державою. На Крим ударив Іван Сірко, змусивши цим хана спішно покинути Виговського і повернути назад. З новою силою запалала громадянська війна, скориставшися чим, московська армія знову з’являється в Україні. Не бажаючи знищення Батьківщини, Виговський склав булаву, яку було передано Ю. Хмельницькому. Невдовзі новий гетьман під натиском московського війська був змушений підписати 17 жовтня 1659 р. новий московсько — український договір. Він був нерівноправний для України, яка з незалежної держави перетворювалася на автономну одиницю у складі Московської імперії…

Попри всі подальші події, попри всі невикористані можливості у боротьбі за незалежність, Конотопська битва була і залишається одним зі славних символів національно — визвольної боротьби українського народу, вона засвідчує високий моральний дух і високий рівень військового мистецтва Збройних Сил України. Її досвід ще раз засвідчив, що будь — які воєнні звитяги залишаються безрезультатними, коли відсутня єдність народу, коли фундаментальна загально національна справа здобуття держави підмінюється боротьбою за інтереси одного класу, групи чи партії, що має своїм наслідком громадянські конфлікти й війни, втрату своєї держави.

Юрій Мицик, доктор історичних наук, професор Дніпропетровського державного університету


Погода Конотопі



Facebook YouTube Погода в Конотопі • Пошук по сайту • Оновлення



© 2011 Конотоп від сивої давнини до сьогодення.